В історіографічній традиції нескородавцями прийнято називати духовно-політична течія в Російській церкві кінця XV – першої половини XVI століття. Цей термін було запроваджено російськими лібералами-слов'янофілами у другій половині ХІХ століття для ченців заволзьких монастирів, котрі виступали обмеження монастирського землеволодіння.
На рубежі XV-XVI століть спалахнула полеміка між двома напрямками всередині Російської православної церкви, що отримала назву суперечки користолюбців (іосифлян) та нестяжателей. Ідейним вождем нестяжателей був Ніл Сорський, а Йосиплян — Йосип Волоцький.
Рух існував із середини XV до середини XVI ст. Свою назву отримали, тому що проповідували ідеї «нестяжання». Засновники вчення пропонували монастирям відмовитися від будь-якого виду майна, включаючи земельні угіддя. Вони закликали до перетворення монастирів на заклади, які сповідують суто духовне життя.
Нетяжкі виступали проти церковного землеволодіння та багатства церкви, вважали, що ченці мають вести аскетичний спосіб життя. Проти нестяжателей виступив глава Йосифо-Волоколамського монастиря Йосип Волоцький. Його послідовників називали йосифлянами.